Він перекроював карту Європи, знищував опонентів і будував абсолютну монархію. Його боялися королі. А після смерті в його заповіті знайшли окремий рядок – не про державу, не про союзників. Про чотирнадцять котів, яким потрібен доглядач.

Залізна рука у котячій рукавичці
Рішельє – не той персонаж, якого легко уявити з котом на колінах. Перший міністр Франції, архітектор абсолютної монархії, людина, що систематично знищувала політичних опонентів і будувала централізовану державу з хірургічною точністю. Він казав відверто: брехня й інтриги цілком прийнятні проти ворогів. І ворогів у нього вистачало – серед гугенотів, габсбурзьких союзників, власної знаті й навіть королеви.
Він керував країною виключно розумом. Жодних сентиментів, жодних слабкостей. Та за зовнішньою холодністю ховалася одна пристрасть, про яку знали всі при дворі, але яку важко поєднати з образом «страшного Червоного кардинала».
Він обожнював котів.

Палац, де котам було краще, ніж дипломатам
У Palais Cardinal, де приймали послів, підписували союзи і вирішували долі держав, – була кімната, куди не пускали людей. Тільки котів.
Рішельє збудував для своїх улюбленців окрему котячу кімнату (chatterie) : з м’якими поверхнями для сну, особливим меню з делікатесів і двома охоронцями, що цілодобово стежили за спокоєм мешканців. Коти мали повний контроль над простором і повну відсутність незручних сусідів.
Кардинал любив спостерігати, як вони «гасають по його паперах» – і це, мабуть, єдина відома ситуація, коли Рішельє дозволяв комусь безкарно псувати державні документи. Придворні й дипломати швидко засвоїли просту істину: хочеш сподобатися кардиналу – принеси кота. Хорошого кота. Тож пухнасті мешканці з’явилися не випадково – частково це була ціла дипломатична стратегія.
Чотирнадцять імен – чотирнадцять портретів
Рішельє давав котам імена не випадково. Кожне – точне спостереження за характером. Він читав котячі вдачі не гірше, ніж умови мирних договорів.
Людовік Жорстокий — офіційний винищувач щурів палацу. Людовіска — його «подруга», привезена з Польщі. Рішельє, мабуть, колись побачив їх разом і зробив єдино правильні висновки щодо імен.
Пірам і Фісба – спали, обіймаючи одне одного лапками. Названі на честь трагічних коханців з давньогрецького міфу. Навіть Шекспір би позаздрив.
Поет Ракан якось прийшов у гості до кардинала і лише там виявив двох кошенят у власній перуці. Це були Ракан і Перука.
Люцифер – абсолютно чорний кіт. Досить своєрідне ім’я для кота головного священнослужителя Франції, але Рішельє явно мав почуття гумору.
Єдина, кому дозволялося все
Поки міністри чекали в коридорі, Суміза лежала на робочому столі кардинала. Під час підписання державних указів. Це задокументований факт із придворних записів. Кардинал описував її як «дуже ніжну й лагідну». Це чи не єдина тепла характеристика в його паперах. Мовчазний свідок історії з м’якою шерстю і цілковитою байдужістю до геополітики.

Заповіт, який здивував усіх
Грудень 1642-го. Нотаріус зачитує заповіт. Серед розпоряджень про Palais Cardinal, мистецьку колекцію і державні справи – раптовий рядок. Гроші на утримання котів. Окремий доглядач, призначений поіменно. Людина, яка не довіряла нікому, подбала про чотирнадцять пухнастиків із такою ретельністю, якої не удостоївся жоден міністр.
Що сталося з котами після – невідомо. Палац перейшов до корони. Доглядач зник в архівах. Союзники, посли і фаворити, заради яких Рішельє інтригував десятиліттями, давно забуті.А от Суміза, Люцифер, Пірам і Фісба і решта котів – живуть в історичних записах і дотепер. Рішельє добре знав людей. Тому обрав любити котів.

